“Шаман” із Полтавщини отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ: “Це визнання всієї нашої роботи на передовій”
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
“Шаман” із Полтавщини отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ: “Це визнання всієї нашої роботи на передовій”
Військовослужбовець 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади з позивним “Шаман” був відзначений високою нагородою – “Золотим Хрестом”, який йому вручив Головнокомандувач ЗСУ, генерал-полковник Олександр Сирський.
Джерело: Полтавський обласний ТЦК та СП
“Це визнання не лише для мене, а й для всієї нашої роботи на передовій”, – каже Олександр на псевдо “Шаман”.
У мирному житті він працював у реанімації та на екстреній медичній допомозі. Війна застала чоловіка в Харкові, на інтернатурі, тож “Шаман” переїхав на Полтавщину – до Гадяча. Добровільно став на військовий облік та невдовзі мобілізувався через Перший відділ Миргородського районного ТЦК та СП, пройшов навчання й опинився на передовій у складі медичного пункту батальйону.
“Я був лікарем, але тут – інше. У реанімації теж бачив важке, та на фронті найбільше болить за хлопців, яких доводиться забирати з поля бою”, – каже військовик.
Першим бойовим завданням для нього стала евакуація пораненого на Лиманському напрямку. Від того часу таких випадків – десятки. Найбільш гнітючий епізод, зізнається, стався зовсім нещодавно.
“Їздили на північну околицю Мирнограда забирати 200-х. Заїжджаєш у місто, а там гробова тиша. Дуже гнітюче”, – зауважу медик.
Його оберіг – кулончик, подарований дружиною, із яким ніколи не розлучається. Найбільше тримають чоловіка віра в сім’ю та сила побратимів.
“Дружина підтримує мене, а хлопці тут – неймовірно сміливі, їм пам’ятники треба ставити”, – упевнений Олександр.
Особлива радість для нього – довезти пораненого до стабпункту, а потім бачити, як воїн після лікування знову повертається в стрій.
Перемога для “Шамана” – вигнати ворога з рідної землі та зберегти життя побратимів й інших воїнів.
Першою чергою після неї Олександр хоче поїхати до могил полеглих побратимів і покласти квіти. А ще мріє побачити світ – поїхати за кордон, подивитися, як живуть інші країни.
“І хотілося б, щоб у тилу було більше мотивації. Не всі мають мобілізуватися, але хоча б допомагати. Бо приїжджаєш у тил, а там ніби війни й немає. Та цивільні мусять пам’ятати: війна йде тут і зараз”, – наголошує медик.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
